ПАМ’ЯТКА РОДИНІ ДЛЯ ПІДТРИМКИ ВІЙСЬКОВИХ 

1.Коли військова людина ділитеся з близькими людьми своїми враженнями та почуттями, члени родини можуть не зрозуміти та знехтувати їхніми негативними переживаннями, не тому що їм байдуже, а тому що важко витримати ці переживання, бракує сил та енергії. Отже, вони не можуть надати саме ту підтримку, якої людина потребує, але можуть надати іншу.

2.Підготуйте здобувача освіти до повернення одного з батьків із зони бойових дій. Потреби дітей могли змінитися за час їх відсутності можливо, їм знадобиться деякий час, щоб знову відчути душевну близькість, особливо, якщо діти на час від’їзду були дуже маленькими.

3.Батьки та інші члени сім’ї мають зрозуміти, що за час служби усі змінилися і подорослішали. Їхні стосунки з дітьми також змінилися. Батьки хочуть піклуватися про дитину так, як вона, можливо, вже не потребує або ж не хоче.

4.Війна змінює людину, тому не треба лякатися, що до них повернеться людина, з новими звичками, новими словами, дивними проявами у поведінці. Їм доведеться знайомитися заново! Пізнавати один одного, домовлятися про нові правила поведінки, прояви поваги тощо.

5.Учаснику освітнього процесу доведеться прийняти небажання військового говорити про війну, про те, що там відбувалося! Треба вчитися не задавати запитання, не ображатися, коли відмовляються відповідати на такі запитання.

6.Військовий може мати небажані спогади про війну, може незвично реагувати на звичні звуки, запахи, слова (трігери) тощо. Потрібно попередити, щоб людина не лякалася! Потрібен час, щоб звикнути до НОВОГО незнайомого, мирного життя.

7.Бойовий досвід або реакції на бойовий стрес можуть привести людину до думок про самопошкодження або самогубство. Тому, якщо близька людина так почувається, потрібно сприймайте це серйозно і знаходити допомогу, звертатися до психіатра або психолог